Формування

Уявлення про народний одяг українців були спотворені в період радянської окупації, коли адаптовані для сцени костюми танцювальних та вокальних ансамблів сприймалися як традиційні, а давні зразки автентичного вбрання зберігалися під сімома замками музеїв чи ставали предметами колекціонування поодиноких збирачів, одним з яких і був І. Гончар, на базі збірки якого постав у 1993 році НЦНК «Музей Івана Гончара».

Наприкінці XIX століття народний стрій складався з довгої вишитої сорочки разом з поясним, нагрудним, верхнім одягом, головними уборами, взуттям, поясами та комплексом прикрас та аксесуарів. Процес одягання цих елементів передбачає чітку послідовність та дає можливість говорити про багатошаровість. Українська шляхта свого часу носила одяг, який загалом був схожий, але мав суттєві відмінності у крої виробів, якості та вартості матеріалів для його пошиття.

Традиційна українська вишивка у різні роки була джерелом натхнення під час створення модних колекцій для українських та закордонних дизайнерів, зокрема для Жана-Поля Готьє, Джона Гальяно, Gucci, Valentino та багатьох інших.

До середини ХІХ століття найтиповішими зразками поясного одягу, залежно від регіону, були ткані плахти, літники, обгортки, запаски, виготовлені з вовняних, лляних та бавовняних ниток. Український етнограф Хведір Вовк вважав, що за часів Козаччини, коли одяг відзначався особливим багатством, плахта була єдиним елементом вбрання для нижньої частини тіла. Для її виготовлення використовували дорогі матеріали — шовк, срібні та золоті нитки.

елле>>