Національний український одяг

Краса, своєрідність, комфортність українського національного одягу обумовлені багатовіковими традиціями, розвитком і вдосконаленням технік отримання та обробки матеріалів для виготовлення одягу, творчими талантами рукодільниць, що створюють різні фасони і декоративні оздоби. Майстри в різних регіонах України намагалися створити свій неповторний одяг, тому український костюм дуже різноманітний. Одяг українців, які проживають на Лівобережжі, значно відрізняється від одягу жителів Правобережжя. Є суттєві відмінності в одязі і між областями: Поділля, Слобожанщина, Полісся, Карпати, південні райони.

Регіональні відмінності проявляються не лише в декоративному оздобленні одягу. Застосовувалися різні матеріали для пошиття одягу, створювалися різні фасони і крій, використовувалися свої, особливі, технології виготовлення матеріалів, шиття та декорування одягу. У кожному регіоні носили свої характерні лише їм головні убори, прикраси, взуття. Найбільш помітно позначилися відмінності на неймовірно багатій різноманітності орнаментів, якими українці прикрашають свій одяг. Вишиті сорочки та пояси досі мають свої регіональні особливості. Різний у різних місцевостях і склад всього костюма, і те, як його носять. Одяг українців складалася з декількох обов'язкових предметів, які, залежно від регіону, відрізнялися кроєм, декором і мали свої назви.

Сорочка або вишиванка є основним елементом українського одягу. Її носили ще з давньослов'янських часів, і надалі вона незмінно входила до складу українського костюма в якості натільного одягу, або навіть як верхній одяг. Для її пошиття використовували домоткане лляне або конопляне полотно, а пізніше стали застосовувати і бавовняну тканину. До дев'ятнадцятого - двадцятого століть українські сорочки придбали велику різноманітність у крої та оформленні орнаментами. Сорочки повсякденні шили з простого полотна, небагато декоруючи орнаментами. Святкові сорочки відрізняються багатим колоритом вишивки на тлі тонкої красивої тканини.

Для українських сорочок також характерні кілька основних видів крою: найдавніший крій по типу туніки, а також на кокетці, з суцільним цілісним рукавом, зі вставками на плечах. Регіональні відмінності проявлялися в способі з'єднання рукавів з плечової вставкою, у формі та розмірі цієї вставки, в наявності клинів, які вшивали в пройму рукавів для надання більшої свободи рухам. Верхня частина рукавів часто збиралася в невелику збірку, а низ оформлявся манжетою. Горловина теж могла оформлятися по-різному: у вигляді збірки без коміра, з коміром-стійкою, з відкладним коміром. На покрій впливала і ширина домотканого полотна, яка залежала від особливостей верстата, і становила приблизно півметра. Найбільш помітна відмінність сорочок різних регіонів - це барвисте декорування їх багатою вишивкою характерних саме для даної місцевості орнаментів. Українські жінки самі шили і вишивали сорочки чоловікові, дітям, собі та іншим членам родини. Навіть до весілля, заручена наречена шила і прикрашала вишивкою сорочку для свого нареченого, яку наречений одягав на весілля, демонструючи родичам майстерність своєї обраниці.

  Поверх сорочки українці надягали інші предмети одягу, склад яких залежав від статі, віку людини, місцевості, де він проживав, і сезону року. А Саме:

   Андарак - це спідниця, зшита з домотканого вовняного або напівшерстяного полотна. Ззаду спідниця збиралася складками й оздоблювалася знизу широким орнаментом, витканим на верстаті, або вишитим вручну вовняними нитками. Найбільш поширений андарак був на Чернігівщині. Жінки Полісся називали андарак спідниці, зшиті з вовняної тканини в смужку.
   Дерга - повсякденна спідниця, що складається з одного довгого шматка вовняного домашнього полотна, який жінки обертали кілька разів навколо нижньої частини тіла. Через це її ще називали «обгортка». Закріплювали смикаючи на талії поясом. Цей вид спідниці був дуже поширений в Україні. Смикаючі носили на Прикарпатті, Поділлі, Буковині, в центральних областях, на Полтавщині.
   Юпкой, кохтою, курткою називали нагрудну одяг з довгими рукавами. Її носили в багатьох українських областях. За формою і кроєм вона нагадувала безрукавку, властиву даній місцевості. Тканина для пошиву юпки в основному використовувалася фабрична.

Керсетка - один з різновидів жіночих безрукавок. Була поширена на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, в південних районах України. Керсетки могли бути різними по довжині, пропорціям, по декоративному оформленню. Найбільш популярними і різноманітними керсетки стали в дев'ятнадцятому столітті, коли остаточно визначилися їх регіональні особливості в крої, матеріалах, колірних комбінаціях і прийомах обробки.

Безрукавка - безрукавка з хутра, дуже популярний вид одягу у жителів Прикарпаття і Карпат. Жителі кожного району цих місцевостей намагалися урізноманітнити способи декорування безрукавок, досягаючи в їх оформленні надзвичайної краси та неповторності.

Лейбик - безрукавка, шита з сукна, яку носили українці, які жили в Поліссі, в передгір'ях Карпат та інших районах Західної України. У деяких місцевостях Лейбик мав інші назви - горсет, катанка, бруслик.